Від книги - до світла, до знань, до життя

"Хороша книга 

- це подарунок заповіданий 

автором 

для людського роду" 

Аддисон. 

Всесвітній день книги та авторського права відзначається 23 квітня. Святкування його походить з Каталонії, де у День Юрія дарували троянду за кожну куплену книгу. Певно, тому ЮНЕСКО обрана ця дата для вшанування Книги.
   Завдяки книзі ми маємо доступ до знань, ідей, духовних і моральних цінностей, творчих досягнень людства, навчаємось розуміти красу. Книга дозволяє кожній національній культурі залишити свій слід в історії, знайомить з культурою інших народів. Це вікно у світ, міст, який з'єднує різні цивілізації в часі та просторі.
   Завжди вважалося, що роль книги й бібліотеки в освіті, вихованні, формуванні світогляду та збереженні національних традицій є надзвичайно великою. Своє головне призначення в популяризації книг виконує і наша бібліотека. Поступово, впродовж багатьох років  збільшувались фонди бібліотеки, зростала інформаційна потужність. Бібліотека має ще одну прекрасну назву - книгозбірня (місце, де зібрані книги). Сьогодні в ній зібрано вже близько 13 тис. документів. А в рамках безстрокової акції "Подаруй бібліотеці книгу" надходять дарчі  книги від читачів бібліотеки. 

Велику роль книги в житті людини підтверджують різноманітні й просвітницькі заходи бібліотеки: презентації книг, виставки-вшанування, виставки-пертрети які знайомлять читачів з письменниками ювілярами. Постійно діюча книжково-ілюстративна виставка "Золота поличка читача" знайомить користувачів бібліотеки з новими надходженнями літератури. 
 Отож, запрошуємо вас до бібліотеки на зустріч з книгою. Адже книга завжди була і залишається натхненним джерелом, що постійно плекає інтелектуальний потенціал кожної нації, мудрим і толерантним провісником Просвіти і Знань, Справедливості й Добра!

 

Який Великдень без гаївки?

19 квітня, у першу неділю після Великодня, що в народі звуть Провідною, на подвір’ї Церкви Різдва Пресвятої Богородиці пройшли гаївки.
По завершенні Святої Літургії учні Білівської ЗОШ виступили перед громадою з розповіддю про Великдень і святкові звичаї, одним з яких, власне, і є гаївка. Репетиції згідно сценарію поданого церквою, у школі проводила завуч по виховній роботі Людмила Поліщук. До підготовки заходу долучився і музичний педагог Ігор Магега, якому належав музичний акомпанемент.
Незабаром школярі, котрі виступали, долучилися до решти дітей і повели веселий хоровод під усім знайомі ритми «Подоляночки», «Кукурудзи за млином» та багатьох інших.
Попри несприятливу погоду, одна з найцікавіших великодніх традицій дарувала усмішки і хороший настрій всім учасникам гаївок. А за старанне виконання святкових веснянок діти отримали із рук священиків о. Богдана та о. Юрія символічні подарунки. Учасникам виступу дісталися біблійні збірники з Новим Заповітом та Книгою Псалмів  і шоколад, учасникам гаївок - цукерки.
Традиції, мов невидимою ниттю пов’язуть старі і нові покоління. Чим уважніше ми ставимося до вшанування традицій, тим міцніше себе зв’язуємо з предками. Тому, святімо кошики, обливаймося водою, співаймо, відчуваймо себе істинними українцями та християнами! Нащадки оцінять. Христос Воскрес!

Сокальська Аліна

Фото

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Другу книгу про село презентували у Білій

15 квітня, у приміщенні Білівської ЗОШ І-ІІІ ст. відбулася довгоочікувана презентація історичного літопису, другої по рахунку книги про село Біла «Важкий кожух, але свій». Творцем її став ніхто інший, як відомий білівчанин, редактор газети «Вільне життя» Петро Федоришин, якому й належить авторство першої книжки.
За словами автора, у книгу ввійшли всі ті історичні відомості і були порушені всі ті питання, які Петро Степанович не встиг висвітлити у своєму попередньому творінні.  Адже після написання першої книги в особистому архіві письменника залишилося чимало документів та світлин, як і його відданість історії рідного села не могла залишити в невідомості. Всього книга складається з шести розділів: перший розділ розповідає про усіх власників села; другий розкриває подробиці із життя та побуту наших пращурів, які жили у середині ХІХ ст., через художні оповідки та новели, ґрунтовані на фактах; у третьому розділі можна ознайомитися з першою топографічною картою села; білецькі духовні святині постають для читача в повному обсязі на сторінках четвертого розділу.
П’ятий розділ, не змінюючи форму художньо-історичного опису розповідає історію утворення назв вулиць села. У семи підрозділах цього розділу містяться оповідання про буденне життя білівчан колишніх і теперішніх, установ села та їхніх працівників, і на фоні цих перипетій описується процес виникнення вуличних найменувань. У тісному переплеті постає додатковий, фото-розділ «Долі людські у світлинах» з фотографіями із людських архівів та підписами автора.
Віддавши данину минувшині, автор у шостому розділі плавно переходить до подій сьогодення і описує Україну за час режиму екс-президента Януковича, Революції Гідності, війни з Росією. Згадує письменник про те, яку роль відіграла у цих трагічних та водночас знаменних подіях громада нашого села і як продовжує це робити на Сході України.
Книга «Важкий кожух, але свій» стала своєрідним доповненням до попередньої «У водовертях Серету». У ній не менше історично ціннісних фактів, матеріалів високого художнього значення, раритетних світлин, дат та прізвищ, власних відкриттів. Люди, які читатимуть цю книгу в нашому селі та які, на жаль, вже відійшли у вічність, є її реальними героями і джерелами інформації. Всі розуміють, що наявність власних аж двох історичних книг це велика рідкість та неймовірна цінність для села. Тому, від імені усієї громади Білої хочу висловити велику вдячність заслуженому журналісту, талановитому письменнику та справжньому поціновувачу історії Петру Степановичу Федоришину. Ваша праця буде оцінена нащадками з достоїнством!

Аліна Сокальська

Фото 

 

 

 

 

 

 

 

 

Привітання

У великодній благодійній виставці прийняло участь село Біла

8 квітня, у приміщенні Чортківського РБК ім. К. Рубчакової пройшло два  благодійних передсвяткових заходи. А саме виставка для бійців АТО під назвою «Барви великодні» та акція присвячена дітям-сиротам і дітям з обмеженими можливостями «Подаруй дитині радість Великодню».

Варто зазначити, що дані заходи втілилися у життя за ініціативи відділу освіти і культури Чортківської районної райдержадміністрації. До благодійності були залучені 30 бібліотек-філій, 10 культурних закладів та 24 школи району, які щедро поділилися великодніми гостинцями. Учасники виставки до покладеного завдання підійшли творчо і крім звичних великодніх кошиків зі смаколиками на столах можна було вгледіти малюнки на великодню тематику, аплікації, композиції із пасок та крашанок в найнезвичніших своїх інтерпретаціях.

У Білій великодній кошик працівникам бібліотеки-філії допомагали збирати усі продовольчі та один непродовольчий магазини села. Запашну паску для завершення композиції спекла власниця місцевого кафе-бару «Фіалка» Тетяна Вівчарик.

По завершенні виставки експонати були відправлені бійцям АТО та дітям в районний центр реабілітації та адаптації "Дорога в життя".

Писанка мальована, з любов`ю подарована

Під час проведення тижня дитячої книги "Книга - осередок мудрості" діти брали участь у роботі творчої майстерні "На-вчись". З дітьми проведено майстер-клас "Сяйво великодньої писанки", де за допомогою оздоблення писанок бісером виходили справжні маленькі шедеври, які потім радували око, прикрашаючи великодні кошики.  

Світлини з майстер-класу по оздобленню писанок.

Казка - це те золото, що блищить вогником в дитячих очах.

Життя кожної людини - це казка, написана пальцями Бога.

2 квітня виповнюється 210 років від дня народження всесвітньо-відомого датського письменника-казкаря Ганса Крістіана Андерсена
 

Славетний казкар Ганс Крістіан Андерсен народився більше як 184 року тому (1805 р.) в Данії, у маленькому місті Однесе, на острові Фюн. Бідна малесенька комірка, заставлена верстатами та різним інструментом шевця-батька. Під вікном горища, на ринві, ящик з землею, - там ростуть цибуля та петрушка, - оце й увесь город матері. Біля хатинки один кущик агрусу – садок для хлопчика Ганса, що дивиться то гостро спостережливими, жвавими, то задумливими, мрійними очима на навколишній світ.
Батьки дуже любили свого хлопчика-одинака. Весь вільний час тато віддавав синові, гуляв з ним, робив йому різні іграшки. Були у Ганса і рухливі млинки, і мальовничі панорами, і ляльки, що кивали головами. А вечорами, коли по кутках убогої комірки згущувались химерні тіні, батько читав дружині і синові цікаві книжки – байки Лафонтена, комедії Гольберга, а найчастіше товсту і дуже цікаву збірку казок “Тисяча і одна ніч”. Чи не найбільше в житті любив маленький Ганс слухати ці читання батька і захоплююче мріяти при тьмяному світлі домашнього гасничка. Любив хлопчик і спостерігати веселі гулянки місцевих ремісників та матросів.
Він ріс мрійливим ласкавим хлопцем. Йому здавалося – всі його люблять. Та поки що так і було. Ганс часто бігав до стареньких бабусь, які доживали свій вік у притулку для бідних – “богадільні”, і вони розповідали йому безліч народних казок та різних історій, а потім він і сам починав їх розповідати те самісіньке, тільки додаючи багато свого.
У школі, куди його віддали згодом батьки, Ганс був наймолодшим. На перервах учитель гуляв з ним за руку, щоб його не збили з ніг старші учні. Його дивував цей незвичайний хлопчик. Якось учитель покарав старшого хлопця, який не вивчив уроку. Раптом маленький Андерсен почав гірко плакати і просити пробачити покараного. Він був зовсім невтішний і не заспокоювався, поки учитель не змилувався над винним.
Після смерті батька, мати вийшла вдруге заміж, знову за шевця, ще зовсім молодого.
Хлопець знову почав ходити в школу для бідних, де вчили так-сяк, аби діти вміли читати та трохи рахувати. А роки минали, треба було серйозно думати про долю Ганса, і мати настоювала, щоб син ішов учитися до кравця. Та хлопець зі сльозами на очах благав відпустити його в Копенгаген. Він плекав мрію про театр, про мистецтво і вірив, що в столиці досягне свого.
Настав день від’їзду. На світанку мати провела Ганса за міську браму. Перед хлопцем був далекий невідомий шлях...
Все-таки було видно: хлопець мав якість здібності, він, безперечно, був талановитим. Але в чому саме? Це ще важко було відгадати.
Першими його творами були нариси про мандрівки, роман “Імпровізатор”. Але справжню славу письменник здобув своїми казками. Коли вийшли його перші казки “Кресало”, “Принцеса на горошині” “Русалочка”, про них заговорили скрізь. А коли він написав “Гидке каченя”, багато знайомих та й незнайомих зрозуміли, що в цій казці відображено багато чого з його власного життя, і деякі “Друзі” цілком легко пізнавали себе в образі курки, кота та інших.
Твори Андерсена, особливо його прекрасні казки, перекладались різними мовами, про нього заговорили і в Франції, і в Англії, і в Німеччині, а в Данії ще довгий час не визнавали уже відомого казкаря і продовжували його “повчати”.
Популярність Андерсена росла з кожним роком в усіх шарах народу. Особливо любили свого казкаря діти. Часто, побачивши його високу, худу, незграбну постать, діти підбігали і віталися з ним. Якось одна жінка зробила зауваження своєму синові: “Як ти насмілився заговорити з чужою людиною?” А хлопчик відповів: “Та це ж не чужий, це Андерсен, його всі хлоп’ята знають”.
Письменник-казкар говорив, що життя його схоже на казку. Але хіба це дивно, що його, доброго і сердечного, любили люди, що він досяг пошани і слави, і ця пошана і слава живуть і житимуть ще довгі-довгі роки!

Прекрасні казки Ганса Крістіана Андерсена є в фонді нашої бібліотеки.

Запрошуємо всіх бажаючих в чарівний світ казок знаменитого казкаря.